ІV

Конференція ОУН, яка наголосила безкомпромісову війну не лише з комуно-російським імперіялізмом, але й з расистсько-німецьким. Вирішено: "Проведення Й здійснення революційно-визвольних плянів і цілей нашої боротьби за УССД… ставлять перед нами завдання поширювати й скріплювати та творити нові окремі осередки організованої сили народу" [41]. В цій заяві добачуємо схильність Проводу ОУН до творення під назвою "У ПА" нової формації побіч ОУН. Головним командиром цієї нової формації Провід ОУН призначив провідника ОУН на ПЗУЗ — Дмитра Клячківського — Клима Савура — Охрима. Шефом штабу УПА призначено сот. Василя Сидора-Вишитого-Шелеста, який мав до помочі Крайовий Військовий Штаб ОУН, організований його попередником, поручником Василем Іваховим. Місяць квітень 1943 року можна вважати початком напливу до Української Повстанської Армії людей, які не були членами ОУН. Для противаги до швидко зростаючого націоналістичного руху ОУН і УПА, німці звільнили в квітні з тюрем колишніх членів ДУН, думаючи, що всі вони приєднаються на їх бік та включаться до "Дивізії Галичина". Але виявилося, що ДУН виконали наложене на них Організацією Українських Націоналістів завдання: "Старшини, підстаршини, стрільці ДУН у величезній більшості стали інструкторами, старшинами і командирами УПА, передали свій досвід партизанської війни, своє набуте військове знання, свої сили і життя Українській Повстанській Армії" [42]. В травні 1943 р. Провід ОУН відбув важливе засідання, на якому в.о. провідника Микола Лебедь уступив і на його місце вибрано одноголосне сот. Романа Шухевича. Після цього Шухевич негайно розширив існуючий при Проводі ОУН Крайовий Військовий Штаб до розмірів Головного Військового Штабу (ГВШ) ОУН. Командування цим ГВШ перебрав сам Роман Шухевич, тепер вже зі ступенем майора [43].

ГВШ ОУН складався з 12 членів ОУН і 2 нечленів ОУН [44]. У наслідку різних змін, які виникли весною 1943 р., постала така структура: Провід ОУН зі своїм ГВШ, якому підлягали Краєві Проводи, але Крайовому Проводові ПСУ 3 підлягала УПА і КВШ. Всі інші Краєві Проводи мали далі лише військових референтів. Після проведення зазначених змін, майор Роман Шухевич почав реалізувати вищу від суто підпільної стадію визвольної боротьби. Цією новою стадією був перехід до розширеної повстанської боротьби, спільно і побіч підпільної боротьби. Згодом стадія повстанської боротьби повинна була ще більше розширитися до розмірів всенародньої збройної визвольної боротьби. Поза браком документації, є всі дані припускати, що майор Роман Шухевич послідовно розгортав теорію "перманентної революції", яку він застосовував ще від початку 30-их років. Згідно з теорією розгортання національно-визвольної революції, окремі етапи її виглядали б так: в етапі збройного підпілля беруть участь проти ворогів сотні озброєних підпільників. (УВО — це неначе передстадія ОУН, коли до збройної боротьби вживалося лише кілька десятків боєвиків).

В етапі повстанської боротьби беруть участь тисячі революціонерів, які поширюють вогонь революції на Десятки тисяч повстанців. Нарешті повинен наступити останній етап — повстання мільйонних мас озброєного народу у створеній боротьбою повстанської армії "революційній атмосфері". Зорганізований майором Шухевичем ГВШ ОУН різнився від попереднього КВШ ОУН тим, що КВШ діяв як одна з багатьох референтур Проводу ОУН. Зате ГВШ ОУН був творений на такій основі, на якій формуються найвищі державні військові штаби, тобто він включав теж такі відділи, які в ОУН є окремими референтурами, як, наприклад, відділ пропаганди, відділ розвідки, відділ організаційно-мобілізаційний, політично-виховний тощо.

Отже, весною 1943 року Роман Шухевич розпочав переставляти ОУН із суто підпільної організації на підпільно-повстанську. Цю нову стадію визвольної боротьби здійснювали в основному шестеро осіб: майор Роман Шухевич (голова Бюра Проводу ОУН), Володимир Маївський (член Бюра Проводу ОУН), майор Дмитро Грицай (шеф ГВШ ОУН), Ростислав Волошин (член Бюра Проводу ОУН), Йосиф Позичанюк (референт пропаганди в Проводі ОУН, політичний стратег протиросійської боротьби) і Дмитро Клячківський (Командир УПА, Краєвий Провідник ПЗУЗ). Черговим кроком Проводу ОУН було рішення, видане Краєвому Проводові ОСУЗ, зформувати "УПА-Південь" під командою майора Омеляна Грабця-Батька (окружного провідника на ОСУЗ). Зате Краєвий Провід ПУЗ (Південно-Українські Землі) дістав доручення творити збройні групи ОУН розміром роїв, що подекуди розвинулися згодом до розмірів повстанських чот [45]. В степовій Україні було недоцільно творити більші повстанські відділи розміром сотень чи куренів. Є дані про те, що збройні рої ОУН були зформовані навіть в Донецькім Басейні заходами енергійного обласного провідника Михайла Кривошапки, як також на Полтавщині та Харківщині.

Щодо ЗУЗ, то Провід ОУН доручив Краєвому Проводові зорганізувати підпільні військові табори-бази для масового вишколу членів і симпатиків ОУН. Весною 1943 р. постали 4 такі табори: в Самбірщині, в Долинщині, в Чорному Лісі та в околицях Космача. Військовим референтом КП ЗУЗ став тоді сот. Василь Сидор-Шелест, дотеперішній шеф КВШ на ПЗУЗ. Під осінь 1943 р. зорганізовано дальших 5 таких військових таборів [46]. Коли в липні 1943 р. почали з'являтися в Кам'янець-Подільській і Тернопільській областях відділи большевицьких партизанів ген. С.Ковпака, то Провід ОУН доручив всім своїм клітинам на ЗУЗ і в Кам'янець-Подільській області приступити негайно до творення відділів Української Народньої Самооборони (УНС) на взір СКВ на ПЗУЗ, розмірами від роя до чоти на кожне село. Ці відділи УНС вступали в бої з ковпаківцями.

У серпні 1943 р. відбувся III Надзвичайний Великий Збір ОУН, у висліді Провід, очолений Романом Шухевичем, виніс рішення переформувати Краєвий Провід ЗУЗ на два: КП Карпатського Краю (Станіславівська і Дрогобицька, а згодом і Чернівецька області) та КП Львівського Краю (Львівська і Тернопільська області). Керівником УНС Карпатського Краю став сот. Олекса Гасин, а керівником УНС Львівського Краю — сот. Василь Сидор.

Також у серпні 1943 р. Провід видав дуже важливий наказ для КП ПЗУЗ переформувати свій КВШ на Військовий Штаб Головного Командування УПА (зустрічається теж назва: "Головний Військовий Штаб УПА"). Командиром УПА залишався далі полк. Дмитро Клячківський, тобто Краєвий провідник ОУН на ПЗУЗ, але шефом ВШ ГК УПА став не член ОУН, колишній полковник Армії УНР, Леонід Ступницький, на місце сот. В.Сидора. До УПА приєднались тоді ще інші кол. старшини Армії УНР: полк. І.Литвиненко, полк. Омелюсік та інші. Цим актом УПА стала формально (але не фактично) окремою формацією від ОУН. Коли бойова група Служби Безпеки ОУН під проводом Костя Цмоця визволила з німецької тюрми у Львові майора Дмитра Грицая-Перебийноса, то він знову перебрав функцію референта в Проводі ОУН і став керівником ГВШ ОУН. Майор Роман Шухевич очолив Бюро Проводу всієї ОУН, якому очевидно підлягали всі військові формації, зорганізовані за почином ОУН (УПА, СКВ, УНС, УПА-Південь, БУСА на Буковині). "Всі ці існуючі під кількома назвами військові формації були ввесь час центральне керовані одним осередком, Військовою Референтурою ОУН" [47]. Визріваюча структура національно-визвольного руху відповідала найважнішому рішенню III НВЗ ОУН, що ОУН має стати авангардом всенародньої визвольно-революційної боротьби.

Третій НВЗ ОУН злеґалізував "радикальні зміни в тактиці" і "визнав правильним перехід ОУН до збройних форм…". По думці ВЗ, "єдино політичне й мілітарне зорганізований нарід може зберегти себе…" [48]. Дослідник того періоду ствердив: "політична програма УПА була оформлена й прийнята саме на III НВЗ ОУН" [49]. В рамках прийнятої структури ОУН дала можливість всім особам, які бажали боротися за УССД, включитися до УПА, що розгорталася у справжню народню армію. Треба ствердити, що досить чисельна група людей, які формально признавалися до організації, очоленої полк. А.Мельником, включилися до УПА, бо їм боротьба за УССД присвічувала сильніше ніж льояльність ПУН-ові [50].

Одним із військовиків, післаних до УПА д-ром Кандибою-Ольжичем, був пор. Поль-Польовий, який очолив старшинську школу УПА на ПЗУЗ, а згодом був переведений до Карпатського Краю ОУН, де очолив старшинську школу "Орли" на місце сот. С.Ф.Хмеля, зі ступенем майора. Таке саме признання належиться старшинам-уенерівцям, які спочатку співпрацювали з Бульбою-Боровцем, але, коли усвідомили, що шлях ОУН-УПА є шлях всенародній і всенаціональний, то включилися до УПА. Також до УПА приєдналося декілька осіб гетьманських поглядів. Категорично відмовилися від співучасти в УПА ті особи, які, хоч деклярували себе прихильниками визвольної боротьби, то їм насправді особисті амбіції, провінційний патріотизм, партійна зарозумілість, практичний опортунізм були ближчі, ніж тверда революційна дійсність, що постійно вимагала риску життя.

Подані факти вказують на те, що ОУН правильно підійшла до творення УПА як всенародньої і націоналістичної визвольної армії. В боротьбі з окупантами України росли ОУН і УПА. Між ними витворилося таке відношення, як між Урядом і військом у кожній державі. Навіть прийнято вживати формулу "ОУН-УПА" з огляду на нерозривне пов'язання обох формацій, бо фактично обидві вони були невіддільні одна від другої [51]. Добрим прикладом якнайтіснішої співпраці між ОУН і УПА була конференція поневолених народів Східньої Европи і Азії, відбута в листопаді 1943 р. Політичним рушієм і керівником її була ОУН. Але багато практичних завдань приєднання до спільного фронту різних націоналістичних формацій виконала УПА.

Другим прикладом є ділянка розвідки: ОУН мала свою референтуру Служби Безпеки головно для політичного відтинку. Зате УПА мала аналогічний відділ для військового відтинку [52]. Органічне поєднання УПА з ОУН виразно бачимо в ділянці політичного вишколу й організаційних пов'язань. Політичний вишкіл в УПА був фактично ідентичний з таким же вишколом в ОУН, а організаційно всі відділи УПА були пов'язані з територіяльною сіткою ОУН [53].

Все більша інтенсифікація боротьби ОУН-УПА і німцями, росіянами і поляками примушували УПА до якнайтіснішої співпраці з ОУН. Дійсність змушували УПА бути боєво-збройною організацією.







 

Главная | В избранное | Наш E-MAIL | Добавить материал | Нашёл ошибку | Наверх